Курс "Бухгалтер фоп"
НАРАХУВАННЯ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ ТА ПЕРВИНКА
Особливості системи
Заробітна плата (оплата праці) у розумінні Закону України "Про оплату праці", – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати складається з наступних її видів:
- основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців
- додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій
- інших заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Форми оплати праці в Україні:
— погодинна — це оплата праці за відпрацьований час (тобто кількість праці визначається відпрацьованим часом);
— відрядна — за якої розмір заробітку залежить від кількості і якості виконаної роботи згідно з нормами виробітку та відрядними розцінками.
Вказані форми мають свої різновиди (системи):
При погодинній оплаті праці виділяють :
Просту погодинну оплату праці- становить оплату праці у залежності від кількості відпрацьованого часу і кваліфікації працівника.
Погодинно-преміальну - до посадових окладів або ставок за одиницю часу роботи дають надбавки (премії) за досягнення певних якісних і кількісних показників.
При відрядній виділяють :
Пряма відрядна - розцінки за одиницю продукції (роботи) є незмінними, а розмір заробітної плати залежить від виробітку (чим вище виробіток, тим вища й оплата). Ця система оплати праці застосовується в основному в промислових цехах підприємств, а також у будівництві.
Відрядно-преміальна - поряд з оплатою за відрядними розцінками за обсяг виконаних робіт, працівникам нараховують премії за перевиконання норм виробітку, за перевиконання місячних, квартальних, річних виробничих завдань. Ця система оплати праці використовується в ремонтних майстернях, автопарку, в рослинництві, тих галузях тваринництва, де продукція надходить протягом року.
Акордно-преміальна - найбільш прогресивна система оплати праці. Суть акордно-преміальної оплати праці полягає в тому, що оплата нараховується за одержання кінцевого виду продукції з урахуванням її кількості і якості.
Наведено приклади виплат за трьома складовими (повний перелік – в Інструкції № 5).
Структура заробітної плати складається з наступних її видів:
- основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців
- додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій
- інших заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Форми оплати праці в Україні:
— погодинна — це оплата праці за відпрацьований час (тобто кількість праці визначається відпрацьованим часом);
— відрядна — за якої розмір заробітку залежить від кількості і якості виконаної роботи згідно з нормами виробітку та відрядними розцінками.
Вказані форми мають свої різновиди (системи):
При погодинній оплаті праці виділяють :
Просту погодинну оплату праці- становить оплату праці у залежності від кількості відпрацьованого часу і кваліфікації працівника.
Погодинно-преміальну - до посадових окладів або ставок за одиницю часу роботи дають надбавки (премії) за досягнення певних якісних і кількісних показників.
При відрядній виділяють :
Пряма відрядна - розцінки за одиницю продукції (роботи) є незмінними, а розмір заробітної плати залежить від виробітку (чим вище виробіток, тим вища й оплата). Ця система оплати праці застосовується в основному в промислових цехах підприємств, а також у будівництві.
Відрядно-преміальна - поряд з оплатою за відрядними розцінками за обсяг виконаних робіт, працівникам нараховують премії за перевиконання норм виробітку, за перевиконання місячних, квартальних, річних виробничих завдань. Ця система оплати праці використовується в ремонтних майстернях, автопарку, в рослинництві, тих галузях тваринництва, де продукція надходить протягом року.
Акордно-преміальна - найбільш прогресивна система оплати праці. Суть акордно-преміальної оплати праці полягає в тому, що оплата нараховується за одержання кінцевого виду продукції з урахуванням її кількості і якості.
Наведено приклади виплат за трьома складовими (повний перелік – в Інструкції № 5).
Працівникам можуть нараховувати інші виплати, які не є заробітною платою. Це, зокрема (п. 3 Інструкції № 5):
● допомоги та інші виплати, що здійснюються за рахунок коштів фондів державного соціального страхування, наприклад, лікарняні за рахунок ФСС, допомога по вагітності і пологах з ФСС (декретні), допомога на поховання;
● оплата перших 5 днів тимчасової непрацездатності, тобто лікарняні за рахунок коштів підприємства;
● дивіденди, відсотки, виплати за паями;
● компенсація витрат на відрядження (добові, оплата проїзду, готелю тощо);
● матеріальна допомога разового характеру, яка виплачується працівникам за їх проханням (заявою) через тимчасово скрутне матеріальне становище, сімейні обставини, хворобу чи інші потреби (так звана матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань);
● вихідна допомога при припиненні трудового договору;
● внески підприємств на медичне та пенсійне страхування працівників, наприклад ЄСВ;
● інші види нарахувань.
Практичне значення розмежування виплат на зарплату й «не зарплату» – для цілей нарахування ЄСВ. Як правило на незарплатні виплати внесок нараховувати не потрібно. Виняток – лікарняні та декретні. Лікарняні для цілей оподаткування прирівняні до зарплати та у Додатку 4ДФ Податкового розрахунку потрібно вказувати під тією ж ознакою доходу, що й зарплата – «101». Нараховувати ЄСВ на декретні (допомогу по вагітності та пологам) вимагає пункт 1 статті 7 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464.
Оплата праці : терміни та періодичність:
Ст. 24 Закону України "Про оплату праці" закріплено, що: заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Ці вимоги стосуються всіх роботодавців.
Першою половиною місяця вважаються 15 календарних днів з 1 по 15 число місяця, відповідно друга половина місяця – наступні календарні дні місяця починаючи з 16 числа до останнього календарного дня місяця.
Отже, працівникові повинні виплатити аванс у сумі, не меншій за фактично відпрацьовані робочі дні (години) із 1 по 15 число поточного місяця, виходячи із розрахунку тарифної ставки (посадового окладу).
Тобто, аванс виплачуйте із 16-го по 22-ге число, а зарплату — з 1-го по 7-ме число наступного місяця.
Можна нормативному акті роботодавця прописати конкретні дати, а не проміжки часу.
Отже, платіть заробітну плату:
● 1-го та 16-го числа відповідно;
● 2-го та 17-го;
● 3-го та 18-го;
● 4-го і 19-го;
● 5-го і 20-го;
● 6-го і 21-го;
● 7-го і 22-го.
У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.
Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.
Зверніть увагу, якщо при виконанні місячної норми нарахована заробітна плата «не дотягує» до мінімальної, то необхідно здійснити доплату на суму різниці.
Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік" мінімальна заробітна плата у 2022 році становить:
з 01.01.2022 року:
- у місячному розмірі — 6500 гривень;
- у погодинному розмірі — 39,26 гривні.
з 01.10.2022 року:
- у місячному розмірі — 6700 гривень;
- у погодинному розмірі — 40,46 гривні.
Розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (погодинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати!
При обчисленні розміру заробітної плати працівника для забезпечення її мінімального розміру не враховуються доплати за роботу в несприятливих умовах праці та підвищеного ризику для здоров’я, за роботу в нічний та надурочний час, роз’їзний характер робіт, премії до святкових і ювілейних дат.
Якщо нарахована заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, роботодавець проводить доплату до рівня мінімальної заробітної плати, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати.
Якщо розмір заробітної плати у зв’язку з періодичністю виплати її складових є нижчим за розмір мінімальної заробітної плати, проводиться доплата до рівня мінімальної заробітної плати.
У разі укладення трудового договору про роботу на умовах неповного робочого часу, а також при невиконанні працівником у повному обсязі місячної (годинної) норми праці мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно до виконаної норми праці.
Мінімальна заробітна плата у погодинному розмірі застосовується на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та у фізичних осіб, які використовують найману працю, у разі застосування погодинної оплати праці.
Нарахування заробітної плати у розмірі мінімальної зовсім не означає, що з зарплати не потрібно утримувати податки та інші обов’язкові платежі. Усе за загальними правилами. Єдине, що малий розмір зарплати може спричинити застосування податкової соціально пільги (ПСП).
Як розрахувати зарплату
Нараховувати заробітну плату (як за першу половину місяця, так і за другу половину місяця) потрібно на основі табелю обліку робочого часу працівника. Розрахунок зарплати та пов’язаних з нею утримань здійснюють у відомості нарахування заробітної плати. Форма її довільна. Також бухгалтер може користуватись допоміжними таблицями, наприклад:
● розрахунок оплати відпрацьованих днів за окладом;
● розрахунок оплати днів відрядження на основі середньої;
● розрахунок відпускних тощо.
Документи:
● табель обліку робочого часу є підставою для нарахування працівникам заробітної плати. Із нього можна отримати інформацію про кількість відпрацьованих днів (годин), днів відпустки, лікарняного, відрядження тощо;
● штатний розпис треба для обґрунтування використаних у розрахунку зарплати окладів;
● відомість нарахування заробітної плати – це основний первинний документ, в якому містяться узагальнюючі відомості про:
o нарахування заробітної плати (оклади, премії, додаткова зарплата, відпускні, лікарняні та ін.);
o утримання із заробітної плати;
o нарахуванням ЄСВ на фонд заробітної плати.
Утримання із заробітної плати працівників
Утримання із заробітної плати – це ті суми, на які зменшується сума заробітної плати при її виплаті. До них належать:
● податок на доходи фізичних осіб (ПДФО);
● військовий збір (ВЗ);
● інші неподаткові утримання (аліменти, добровільні відрахування до недержавних пенсійних фондів тощо).
Якщо від нарахованої зарплати (так звана зарплата «брудними») відняти ПДФО, ВЗ, а також інші утримання (якщо такі є), то отримаємо так звану зарплату «чистими» («на руки», «до видачі»).
Як порахувати ПДФО
ПДФО утримують із заробітної плати та прирівняних до неї виплат (лікарняних і дивідендів по привілейованим акціям, тощо) за ставкою 18% (п. 167.1 Податкового кодексу України, ПК). Суму податку рахують за формулою:
ПДФО = ЗП × 18%
Однак, якщо працівник має право на податкову соціальну пільгу (ПСП), то формула дещо змінюється. У такому випадку із заробітної плати утримують менше ПДФО:
ПДФО = (ЗП – ПСП) × 18%
Про податкові соціальні пільги погворимо в наступному модулі
Як порахувати військовий збір
ВЗ утримують із заробітної плати за ставкою 1,5 %:
ВЗ = ЗП × 1,5%
Щоб розрахувати суму податку, беруть суму нарахованої заробітної плати, без вирахування ПДФО чи ПСП. Утримують ВЗ як з зарплати, так і з прирівняних до неї виплат.
Про утримання аліментів та інші вирахування з зарплати
Окрім податків з зарплати працівника ще можуть утримуватися й певні суми на основі виконавчого листа, постанови виконавця, наказу керівника підприємства або за власною заявою працівника. Наприклад, це можуть бути:
● аліменти;
● відшкодування заподіяної підприємству шкоди;
● профспілкові внески;
● внески до благодійних фондів чи інших громадських організацій;
● погашення банківського кредиту;
● погашення наданої підприємством позики, суди тощо;
● оплата послуг пошти чи банку за переказ коштів (аліментів, внесків, погашення кредиту тощо).
Усі ці утримання, включаючи аліменти, розраховуються уже після утримання податків – ПДФО та ВЗ. Проводить утримання бухгалтер вкінці місяця, а не при виплаті авансу. Позаяк тоді відома вся сума нарахованої зарплати. Законодавство дозволяє утримувати із заробітку працівника не більше 20% додаткових утримань, а в окремих випадках 50% (ч. 1 ст. 128 КЗпП) При утриманні аліментів на неповнолітніх дітей загальний розмір усіх утримань при кожній виплаті зарплати не може перевищувати 70% (ч. 3 ст. 128 КЗпП).
Отже, заробітна плата матиме вигляд
ЗП до виплати = ЗП нарахована + Доплати,премії – ПДФО – ВЗ – інші утримання.
Приклад(утримання аліментів). За виконавчим листом розмір аліментів встановлений 25% від зарплати працівника. Зарплата працівника 10000 грн. Аліменти утримуються аналогічно профспілковому внеску.
Рахуємо утримання:
ПДФО = 10000 грн ×0,18 = 1800 грн;
ВЗ = 10000 грн ×0,015 = 150 грн;
зарплата без податків «чистими» = 10000 – 1800 – 150 = 8050 грн;
аліменти = 8050 грн ×0,25 = 2012,50 грн.
Зарплата «чистими» для виплати працівнику без аліментів = 8050 – 2012,50 = 6037,50 грн.
Аліменти на дитину присуджують або у частці від доходу її матері, батька, або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (ч. 3 ст. 181 СКУ).
Частку заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначає суд (ч. 1 ст. 183 СКУ).
Проте, як уже зазначалося, той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на: одну дитину — 1/4, на двох дітей – 2/3, на трьох і більше дітей — 1/2 заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину (ч. 5 ст. 183 СКУ).
За заявою одержувача суд може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі (ч. 1 ст. 184 СКУ). Але такий розмір аліментів щорічно індексуватимуть відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше.
Водночас ч. 2 ст. 182 СКУ передбачає, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Тому встановлені:
1. мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину, який не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку;
2. мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину — 1 прожитковий мінімум для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
При стягненні виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СКУ (ч. 1 ст. 71 Закону № 1404).
Тож окреслимо мінімальні та максимальні обмеження розмірів аліментів на дитину (див. таблицю 1).
● допомоги та інші виплати, що здійснюються за рахунок коштів фондів державного соціального страхування, наприклад, лікарняні за рахунок ФСС, допомога по вагітності і пологах з ФСС (декретні), допомога на поховання;
● оплата перших 5 днів тимчасової непрацездатності, тобто лікарняні за рахунок коштів підприємства;
● дивіденди, відсотки, виплати за паями;
● компенсація витрат на відрядження (добові, оплата проїзду, готелю тощо);
● матеріальна допомога разового характеру, яка виплачується працівникам за їх проханням (заявою) через тимчасово скрутне матеріальне становище, сімейні обставини, хворобу чи інші потреби (так звана матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань);
● вихідна допомога при припиненні трудового договору;
● внески підприємств на медичне та пенсійне страхування працівників, наприклад ЄСВ;
● інші види нарахувань.
Практичне значення розмежування виплат на зарплату й «не зарплату» – для цілей нарахування ЄСВ. Як правило на незарплатні виплати внесок нараховувати не потрібно. Виняток – лікарняні та декретні. Лікарняні для цілей оподаткування прирівняні до зарплати та у Додатку 4ДФ Податкового розрахунку потрібно вказувати під тією ж ознакою доходу, що й зарплата – «101». Нараховувати ЄСВ на декретні (допомогу по вагітності та пологам) вимагає пункт 1 статті 7 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464.
Оплата праці : терміни та періодичність:
Ст. 24 Закону України "Про оплату праці" закріплено, що: заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Ці вимоги стосуються всіх роботодавців.
Першою половиною місяця вважаються 15 календарних днів з 1 по 15 число місяця, відповідно друга половина місяця – наступні календарні дні місяця починаючи з 16 числа до останнього календарного дня місяця.
Отже, працівникові повинні виплатити аванс у сумі, не меншій за фактично відпрацьовані робочі дні (години) із 1 по 15 число поточного місяця, виходячи із розрахунку тарифної ставки (посадового окладу).
Тобто, аванс виплачуйте із 16-го по 22-ге число, а зарплату — з 1-го по 7-ме число наступного місяця.
Можна нормативному акті роботодавця прописати конкретні дати, а не проміжки часу.
Отже, платіть заробітну плату:
● 1-го та 16-го числа відповідно;
● 2-го та 17-го;
● 3-го та 18-го;
● 4-го і 19-го;
● 5-го і 20-го;
● 6-го і 21-го;
● 7-го і 22-го.
У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.
Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.
Зверніть увагу, якщо при виконанні місячної норми нарахована заробітна плата «не дотягує» до мінімальної, то необхідно здійснити доплату на суму різниці.
Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік" мінімальна заробітна плата у 2022 році становить:
з 01.01.2022 року:
- у місячному розмірі — 6500 гривень;
- у погодинному розмірі — 39,26 гривні.
з 01.10.2022 року:
- у місячному розмірі — 6700 гривень;
- у погодинному розмірі — 40,46 гривні.
Розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (погодинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати!
При обчисленні розміру заробітної плати працівника для забезпечення її мінімального розміру не враховуються доплати за роботу в несприятливих умовах праці та підвищеного ризику для здоров’я, за роботу в нічний та надурочний час, роз’їзний характер робіт, премії до святкових і ювілейних дат.
Якщо нарахована заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, роботодавець проводить доплату до рівня мінімальної заробітної плати, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати.
Якщо розмір заробітної плати у зв’язку з періодичністю виплати її складових є нижчим за розмір мінімальної заробітної плати, проводиться доплата до рівня мінімальної заробітної плати.
У разі укладення трудового договору про роботу на умовах неповного робочого часу, а також при невиконанні працівником у повному обсязі місячної (годинної) норми праці мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно до виконаної норми праці.
Мінімальна заробітна плата у погодинному розмірі застосовується на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та у фізичних осіб, які використовують найману працю, у разі застосування погодинної оплати праці.
Нарахування заробітної плати у розмірі мінімальної зовсім не означає, що з зарплати не потрібно утримувати податки та інші обов’язкові платежі. Усе за загальними правилами. Єдине, що малий розмір зарплати може спричинити застосування податкової соціально пільги (ПСП).
Як розрахувати зарплату
Нараховувати заробітну плату (як за першу половину місяця, так і за другу половину місяця) потрібно на основі табелю обліку робочого часу працівника. Розрахунок зарплати та пов’язаних з нею утримань здійснюють у відомості нарахування заробітної плати. Форма її довільна. Також бухгалтер може користуватись допоміжними таблицями, наприклад:
● розрахунок оплати відпрацьованих днів за окладом;
● розрахунок оплати днів відрядження на основі середньої;
● розрахунок відпускних тощо.
Документи:
● табель обліку робочого часу є підставою для нарахування працівникам заробітної плати. Із нього можна отримати інформацію про кількість відпрацьованих днів (годин), днів відпустки, лікарняного, відрядження тощо;
● штатний розпис треба для обґрунтування використаних у розрахунку зарплати окладів;
● відомість нарахування заробітної плати – це основний первинний документ, в якому містяться узагальнюючі відомості про:
o нарахування заробітної плати (оклади, премії, додаткова зарплата, відпускні, лікарняні та ін.);
o утримання із заробітної плати;
o нарахуванням ЄСВ на фонд заробітної плати.
Утримання із заробітної плати працівників
Утримання із заробітної плати – це ті суми, на які зменшується сума заробітної плати при її виплаті. До них належать:
● податок на доходи фізичних осіб (ПДФО);
● військовий збір (ВЗ);
● інші неподаткові утримання (аліменти, добровільні відрахування до недержавних пенсійних фондів тощо).
Якщо від нарахованої зарплати (так звана зарплата «брудними») відняти ПДФО, ВЗ, а також інші утримання (якщо такі є), то отримаємо так звану зарплату «чистими» («на руки», «до видачі»).
Як порахувати ПДФО
ПДФО утримують із заробітної плати та прирівняних до неї виплат (лікарняних і дивідендів по привілейованим акціям, тощо) за ставкою 18% (п. 167.1 Податкового кодексу України, ПК). Суму податку рахують за формулою:
ПДФО = ЗП × 18%
Однак, якщо працівник має право на податкову соціальну пільгу (ПСП), то формула дещо змінюється. У такому випадку із заробітної плати утримують менше ПДФО:
ПДФО = (ЗП – ПСП) × 18%
Про податкові соціальні пільги погворимо в наступному модулі
Як порахувати військовий збір
ВЗ утримують із заробітної плати за ставкою 1,5 %:
ВЗ = ЗП × 1,5%
Щоб розрахувати суму податку, беруть суму нарахованої заробітної плати, без вирахування ПДФО чи ПСП. Утримують ВЗ як з зарплати, так і з прирівняних до неї виплат.
Про утримання аліментів та інші вирахування з зарплати
Окрім податків з зарплати працівника ще можуть утримуватися й певні суми на основі виконавчого листа, постанови виконавця, наказу керівника підприємства або за власною заявою працівника. Наприклад, це можуть бути:
● аліменти;
● відшкодування заподіяної підприємству шкоди;
● профспілкові внески;
● внески до благодійних фондів чи інших громадських організацій;
● погашення банківського кредиту;
● погашення наданої підприємством позики, суди тощо;
● оплата послуг пошти чи банку за переказ коштів (аліментів, внесків, погашення кредиту тощо).
Усі ці утримання, включаючи аліменти, розраховуються уже після утримання податків – ПДФО та ВЗ. Проводить утримання бухгалтер вкінці місяця, а не при виплаті авансу. Позаяк тоді відома вся сума нарахованої зарплати. Законодавство дозволяє утримувати із заробітку працівника не більше 20% додаткових утримань, а в окремих випадках 50% (ч. 1 ст. 128 КЗпП) При утриманні аліментів на неповнолітніх дітей загальний розмір усіх утримань при кожній виплаті зарплати не може перевищувати 70% (ч. 3 ст. 128 КЗпП).
Отже, заробітна плата матиме вигляд
ЗП до виплати = ЗП нарахована + Доплати,премії – ПДФО – ВЗ – інші утримання.
Приклад(утримання аліментів). За виконавчим листом розмір аліментів встановлений 25% від зарплати працівника. Зарплата працівника 10000 грн. Аліменти утримуються аналогічно профспілковому внеску.
Рахуємо утримання:
ПДФО = 10000 грн ×0,18 = 1800 грн;
ВЗ = 10000 грн ×0,015 = 150 грн;
зарплата без податків «чистими» = 10000 – 1800 – 150 = 8050 грн;
аліменти = 8050 грн ×0,25 = 2012,50 грн.
Зарплата «чистими» для виплати працівнику без аліментів = 8050 – 2012,50 = 6037,50 грн.
Аліменти на дитину присуджують або у частці від доходу її матері, батька, або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (ч. 3 ст. 181 СКУ).
Частку заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначає суд (ч. 1 ст. 183 СКУ).
Проте, як уже зазначалося, той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на: одну дитину — 1/4, на двох дітей – 2/3, на трьох і більше дітей — 1/2 заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину (ч. 5 ст. 183 СКУ).
За заявою одержувача суд може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі (ч. 1 ст. 184 СКУ). Але такий розмір аліментів щорічно індексуватимуть відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше.
Водночас ч. 2 ст. 182 СКУ передбачає, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Тому встановлені:
1. мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину, який не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку;
2. мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину — 1 прожитковий мінімум для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
При стягненні виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СКУ (ч. 1 ст. 71 Закону № 1404).
Тож окреслимо мінімальні та максимальні обмеження розмірів аліментів на дитину (див. таблицю 1).
Проте ці цифри швидше орієнтир для роботодавців, адже передусім потрібно керуватися цифрами з розміром аліментів, які вказані у виконавчих документах: постанові виконавця, виконавчий лист.
Зокрема, ч. 6 ст. 71 Закону № 1404 вказує, що при стягненні аліментів як частки заробітку (доходу) боржника відрахування здійснюють із фактичного заробітку (доходу) на підставі постанови виконавця.
Досить часто і в рішенні суду, і в постанові виконавця прописують, що суму аліментів утримують у певній сумі або частці доходу платника, проте із доповненням "… але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку". Таким чином суд дотримується мінімальних гарантованих розмірів аліментів, визначених законодавством.
Тому бухгалтеру потрібно керуватися передусім виконавчими документами і утримувати суми, вказані у них, зважаючи, звісно, на законодавчі обмеження щодо утримання сум із заробітку працівника.
Але, якщо мова йде про добровільну сплату аліментів за заявою працівника (одного із батьків), коли їх сума іншим із батьків не оскаржується, тоді не застосовують ані мінімальні, ані максимальні розміри, вказані вище.
Також Мінсоцполітики у листі від 01.03.2019 р. № 247/0/206-19 пояснювало, що оскільки виконавчий лист є обов'язковим для виконання, то про утримання аліментів із зарплати працівника видавати окремий наказ по підприємству не потрібно. Але у випадку із утримання аліментів за заявою працівника, роботодавець видає відповідний наказ.
Індексація аліментів
Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно індексують відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період (ч. 2 ст. 184 СКУ).
Індексується розмір аліменти у твердій грошовій сумі, якщо інше не передбачено у виконавчому документі чи у договорі між батьками про сплату аліментів на дитину, щороку виконавцем, починаючи з другого року після визначення розміру аліментів (ч. 1 ст. 71 Закону № 1404).
Якщо ж стягувач самостійно надсилає виконавчий документ безпосередньо роботодавцю, то індексація розміру аліментів у твердій грошовій сумі проводиться роботодавцем, якщо інше не передбачено у виконавчому документі чи у договорі між батьками про сплату аліментів на дитину (ч. 2 ст. 9 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 р. № 1282-XII. До того ж індексацію розміру аліментів у твердій грошовій сумі проводять за рахунок коштів платника аліментів. Водночас розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, разом із сумою індексації не повинен перевищувати 50% грошового доходу платника аліментів.
Обчислюють індекс споживчих цін для індексації розміру аліментів у твердій грошовій сумі з місяця, в якому призначено аліменти (п. 10-4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 р. № 1078).
З яких доходів утримують аліменти
Перелік видів доходів, які враховують при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, визначений постановою КМУ від 26.02.1993 р. № 146 (далі — Перелік № 146).
Роботодавці утримують аліменти з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом.
Для наочності види виплат, з яких роботодавці утримують або не утримують аліменти, покажемо в таблиці 2.
Зокрема, ч. 6 ст. 71 Закону № 1404 вказує, що при стягненні аліментів як частки заробітку (доходу) боржника відрахування здійснюють із фактичного заробітку (доходу) на підставі постанови виконавця.
Досить часто і в рішенні суду, і в постанові виконавця прописують, що суму аліментів утримують у певній сумі або частці доходу платника, проте із доповненням "… але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку". Таким чином суд дотримується мінімальних гарантованих розмірів аліментів, визначених законодавством.
Тому бухгалтеру потрібно керуватися передусім виконавчими документами і утримувати суми, вказані у них, зважаючи, звісно, на законодавчі обмеження щодо утримання сум із заробітку працівника.
Але, якщо мова йде про добровільну сплату аліментів за заявою працівника (одного із батьків), коли їх сума іншим із батьків не оскаржується, тоді не застосовують ані мінімальні, ані максимальні розміри, вказані вище.
Також Мінсоцполітики у листі від 01.03.2019 р. № 247/0/206-19 пояснювало, що оскільки виконавчий лист є обов'язковим для виконання, то про утримання аліментів із зарплати працівника видавати окремий наказ по підприємству не потрібно. Але у випадку із утримання аліментів за заявою працівника, роботодавець видає відповідний наказ.
Індексація аліментів
Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно індексують відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період (ч. 2 ст. 184 СКУ).
Індексується розмір аліменти у твердій грошовій сумі, якщо інше не передбачено у виконавчому документі чи у договорі між батьками про сплату аліментів на дитину, щороку виконавцем, починаючи з другого року після визначення розміру аліментів (ч. 1 ст. 71 Закону № 1404).
Якщо ж стягувач самостійно надсилає виконавчий документ безпосередньо роботодавцю, то індексація розміру аліментів у твердій грошовій сумі проводиться роботодавцем, якщо інше не передбачено у виконавчому документі чи у договорі між батьками про сплату аліментів на дитину (ч. 2 ст. 9 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 р. № 1282-XII. До того ж індексацію розміру аліментів у твердій грошовій сумі проводять за рахунок коштів платника аліментів. Водночас розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, разом із сумою індексації не повинен перевищувати 50% грошового доходу платника аліментів.
Обчислюють індекс споживчих цін для індексації розміру аліментів у твердій грошовій сумі з місяця, в якому призначено аліменти (п. 10-4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 р. № 1078).
З яких доходів утримують аліменти
Перелік видів доходів, які враховують при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, визначений постановою КМУ від 26.02.1993 р. № 146 (далі — Перелік № 146).
Роботодавці утримують аліменти з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом.
Для наочності види виплат, з яких роботодавці утримують або не утримують аліменти, покажемо в таблиці 2.
Як бачимо, деякі складові зарплати або виплат від роботодавців у п. 1 Переліку № 146 прямо не виписані, приміром, допомога на оздоровлення або допомога при народженні дитини за умовами колдоговору. Проте це не означає, що із них не утримують аліменти. Адже пп. 19 п. 1 Переліку № 146 передбачає утримання аліментів із інших видів заробітку, окрім тих, які викладені у п. 2 Переліку № 146.
Також спірним є питання утримання аліментів із допомоги по тимчасовій непрацездатності, яку виплачують за рахунок коштів Фонду соцстраху (лікарняні). З однієї сторони — вона є у п. 1 Переліку № 146, а ст. 72 Закону № 1404 передбачає можливість стягнення аліментів за рішенням суду на допомогу з державного соцстрахування, яку виплачують в разі тимчасової непрацездатності. Проте із іншої сторони — ч. 2 ст. 34 Закону № 1105 передбачає, що страхові кошти, зараховані на окремий поточний рахунок у банку або казначейський рахунок, можуть використовуватись виключно на надання матеріального забезпечення застрахованим особам. Їх не можна спрямувати на задоволення вимог кредиторів, на стягнення на підставі виконавчих та інших документів, за якими стягують відповідно до закону.
Тому роботодавцям доводиться утримувати аліменти лише із оплати за перших 5-ти днів тимчасової непрацездатності, які проводять коштом підприємства.
Військовим формуванням та правоохоронним структурам треба враховувати, що з військовослужбовців ЗСУ, інших військ, Держспецзв'язку, осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів внутрішніх справ, ДСНС та Державної кримінально-виконавчої служби утримання аліментів провадять з усіх видів грошового забезпечення, яке надають щомісячно: оклад за штатною посадою, оклад за військове або спеціальне звання, відсоткова надбавка за вислугу років, вчене звання і науковий ступінь, кваліфікацію та умови служби (п. 3 Переліку № 146). А перелік додаткових видів грошового забезпечення та інших виплат, здійснених у грошовій формі, що не підлягають обліку при відрахуванні аліментів з військовослужбовців ЗСУ, затверджений наказом Міноборони від 15.05.2013 р. № 316.
Які є обмеження на утримання аліментів із зарплати
По-перше, розмір відрахувань із зарплати боржника обчислюють із суми, яка залишається після утримання податків, зборів та ЄСВ (ч. 1 ст. 70 Закону № 1404, п. 13 Переліку № 146). Тобто, із суми заробітку "до виплати".
По-друге, із зарплати боржника можна утримати за виконавчими документами при стягненні аліментів не більше, аніж 50% (ч. 2 ст. 70 Закону № 1404). Це ж стосується випадку, коли відраховують за кількома виконавчими документами. Водночас передбачене обмеження не поширюється на відрахування із зарплати під час стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. Тоді розмір відрахувань із зарплати не може перевищувати 70% (ч. 3 ст. 70 Закону № 1404). Аналогічні обмеження виписані в ст. 128 КЗпП.
Якщо ж стягнути аліменти в розмірі, визначеному постановою виконавця, неможливо, тоді роботодавець нараховує боржнику заборгованість із сплати аліментів (ч. 6 ст. 71 Закону № 1404).
У випадку, коли аліменти відраховують добровільно на підстави заяви працівника, тоді обмеження щодо частки заробітку не діють, адже платник аліментів в такому разі самостійно визначає розмір утриманих аліментів.
Звісно, розмір аліментів із часом може змінитися, але для цього роботодавцю повинні надійти нові документи:
1. Нова заява від працівника про добровільне утримання аліментів із новими сума та термінами, а попередня відкликана.
2. Рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів і як наслідок нові виконавчі документи, які надійдуть на підприємство. Адже розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено при зміні матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених СКУ (ст. 192 СКУ).
Також треба врахувати, якщо стягувачів декілька (кілька дітей у різних шлюбах) і виконавчих документів про стягнення аліментів декілька, тоді вимоги задовольняють пропорційно до належної кожному стягувачу суми (ч. 2 ст. 46 Закону № 1404, п. 2 розділу XVI Інструкції № 512/5).
Куди і в який спосіб перераховувати аліменти
В цьому питання знову також керуємося виконавчими документами, якщо аліменти присуджено примусово, або ж заявою працівника, якщо їх утримують добровільно.
Грошові суми, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), треба перераховувати на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця (ч. 1 ст. 47 Закону № 1404).
Стягнуті аліменти згідно із ч. 2 ст. 47 Закону № 1404 виконавець:
● перераховує на зазначений у заяві про примусове виконання рішення рахунок у банку або іншій фінансовій установі (заяві про зміну реквізитів рахунку у банку або іншій фінансовій установі);
● або надсилає на адресу стягувача поштовим переказом не пізніше наступного робочого дня з дня надходження таких коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.
Водночас не допускається виплата стягувачу, тобто отримувачу аліментів, стягнутих сум готівкою або виплата стягнутих сум іншим особам, які не є стягувачами (ч. 5 ст. 47 Закону № 1404).
Тому роботодавці відраховують примусово із зарплати працівника аліменти і перераховують їх на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця у строк, встановлений для їх виплат, а в разі якщо такий строк не встановлено, — до 10-го числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюють стягнення. Реквізити рахунку вказують у виконавчих документах.
У випадку добровільного утримання аліментів на підставі заяви одного з батьків, їх відраховують не пізніше триденного строку від дня, встановленого для виплати зарплати (ч. 2 ст. 187 СКУ).
В аналогічні строки на підставі заяви одного з батьків аліменти відраховуються із зарплати у розмірі, зазначеному у виконавчому листі, і перераховують особі, на користь якої присуджені аліменти, за її адресою або на рахунок, зазначений у заяві (ч. 4 ст. 187 СКУ).
Тобто, у разі добровільного утримання аліментів кошти перераховують на рахунок отримувача аліментів або ж поштовим переказом. Відповідний спосіб, рахунок або поштову адресу вказує працівник у поданій заяві на утримання аліментів.
Враховуємо, що доставку стягувачу грошовим переказом утриманих аліментів через відділення зв'язку провадять за рахунок платника аліментів (п. 14 Переліку № 146). Але додатково утримані суми комісії банку або поштового переказу не можуть виходити за межі обмежень на утримання із заробітку (50% або 70%).
Нарахування на заробітну плату.
Платниками ЄСВ є, зокрема ФОП, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю (п. 1 частини першої ст. 4 Закону№ 2464).
ФОП - роботодавці нараховують ЄСВ на суми нарахованої заробітної плати (доходу) найманим працівникам у розмірі 22 % до визначеної бази нарахування ЄСВ.
Єдиний внесок для фізичних осіб - підприємців, у тому числі тих в яких працюють особи з інвалідністю, установлено в розмірі 8,41 % бази нарахування єдиного внеску для працюючих осіб з інвалідністю (ч. 13 ст. 8 Закону № 2464).
При розрахунку єдиного соціального внеску (ЄСВ) у випадку, якщо сума зарплати недотягує до мінімальної зарплати, застосовується так звана “мінімальна база нарахування ЄСВ” – мінімальна заробітна плата, тобто єдиний соціальний внесок розраховується у 2022 році як добуток мінімальної зарплати та ставки ЄСВ.
При цьому за базу ЄСВ береться не тільки зарплата, але й доходи за цивільно-правовими договорами (ЦПД) тих працівників, для яких це основне місце роботи. Наприклад, у січні-вересні 2022 року застосовуємо мінімальну базу нарахування ЄСВ (6500 грн) у таких ситуаціях:
Застосовуємо мінімальну базу нарахування ЄСВ (6500 грн), якщо :
● зарплата + лікарняні < 6500 грн;
● зарплата + відпускні < 6500 грн;
● зарплата + оплата за ЦПД < 6500 грн;
● зарплата (основна робота) + зарплата (внутрішнє сумісництво) < 6500 грн;
● зарплата на повну ставку < 6500 грн;
● зарплата на неповну ставку < 6500 грн.
Якщо працівник працює за внутрішнім сумісництвом в одній установі, то розраховується загальна сума всіх виплат по ньому й порівнюється з мінімальною базою.
В усіх випадках застосування мінімальної бази нарахування ЄСВ 2022:
● спочатку нараховуємо єдиний соціальний внесок на фактичну суму доходу;
● визначаємо різницю між мінімальною зарплатою і цим доходом працівника;
● нараховуємо ЄСВ також на обчислену суму різниці.
Винятки з правила “мінімальної бази”, коли ЄСВ сплачується з фактично нарахованого доходу (фактичної бази), а не з мінімальної зарплати (див. абз. 3 ч. 5 ст. 8 Закону про ЄСВ):
● аванс (зарплата за першу половину місяця);
● зарплата зовнішнього сумісника;
● зарплата особи з інвалідності;
● зарплата працівника, який працював неповний місяць (прийнятий на роботу не з 1-го числа місяця або звільнений з роботи не останнім числом місяця);
● зарплата працівника, який спочатку був звільнений, а потім протягом місяця заново прийнятий;
● оплата за ЦПД особі, яка на працює в установі (“зі сторони”).
Приклад 1 (проста ситуація). Працівнику, який декілька днів перебував у відпустці за власний рахунок, у травні 2022 року нараховано зарплату 5400 грн. Працівник у трудових відносинах був увесь місяць. Розраховуємо ЄСВ:
● ЄСВ з фактичної бази = 5300 грн ×0,22 = 1188 грн;
● різниця між мінімальною та фактичною базою = 6500 – 5400 = 1100 грн;
● донарахований ЄСВ на різницю = 1100 грн ×0,22 = 242 грн;
● загальна сума ЄСВ = 1188 +242 = 1430 грн.
Приклад 2 (внутрішній сумісник). У серпні 2022 року працівник має 4000 грн (основна робота) + 1000 грн (внутрішнє сумісництво) та 1400 грн (робота за ЦПД) = 6400 грн. У такому разі ЄСВ треба нарахувати не тільки з 6400 грн, але ще й з 100 грн (=6500 – 6400). У результаті загальна сума ЄСВ з усіх 4-х компонент і складе мінімальні 1430 грн.
Приклад 3 (зовнішній сумісник). Працівнику, який не працює в установі як по основному місцю роботи, нарахована у травні 2022 року зарплата 3700 грн. ЄСВ нараховуємо з 3700 грн, так як це зовнішній сумісник і діє виняток з правила “мінімальної бази”. Отже, ЄСВ = 3700 грн ×0,22 = 814 грн.
Приклад 4 (неповний місяць роботи). Цифри нарахувань такі ж, як у прикладі 1, але працівник звільнився 30.08.2022 і недопрацював 1 робочий день (30.08.2022) до повного місяця. Дана ситуація – виняток по застосуванню правила “мінімальної бази”. Отже, ЄСВ рахуємо лише з фактичної бази та маємо: 5400 грн ×0,22 = 1188 грн.
Методи обрахунку авансу
При визначенні суми авансу слід керуватися ст. 115 КЗпП та ч. 3 т. 24 Закону «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108 (далі — Закон № 108). Дані документи ставлять умову, що аванс має бути не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. Реалізувати дану вимогу на практиці можна двома шляхами:
● рахувати щомісяця. Необхідно щомісяця вираховувати фактично відпрацьований час за перші 15 календарних днів та знаходити його частку у загальній кількості робочих днів за місяць. Наприклад, працівник у березні 2022 року за першу половину місяця відпрацював 11 днів. Загальна кількість робочих днів у березні 2022 року – 22. Як результат, маємо 10/22 = 0,4545. Працівнику треба нараховувати мінімум 45% окладу;
● використовувати певний фіксований відсоток окладу. Однаково кожного місяця. Цей процент має бути визначений колективним договором або іншим внутрішнім документом. Це може бути, наприклад, Положення про оплату праці. Такий документ має бути погоджений з профспілкою або представниками трудового колективу (ч. 3 ст. 24 Закону № 108).
Зрозуміло, що перший варіант – кожний місяць рахувати – не дуже зручний для бухгалтера, особливо якщо працівників багато. Однак, і в останнього підходу можливі варіанти. Часто бюджетні установи використовують для визначення авансу фіксовану частку у 50% окладу.
Однак, якщо все прискіпливо рахувати, то частки 50% на практиці може бути замало для забезпечення вимоги ст. 115 КЗпП. Виходить, щоб не було недоплати, треба аванс встановлювати, наприклад, 55% або 60% (аби «круглі» цифри). Тоді не будуть порушуватися вимоги ст. 115 КЗпП.
При виплаті авансу доплати й надбавки за стаж, звання, науковий ступінь і т.д. не нараховуються. . Однак з авансом можуть виплачуватися премії, якщо вони є. Також можуть виплачуватися лікарняні, покриватися витрати на відродження тощо. Аванс у ст. 115 КЗпП – це лише мінімальна сума. Виплатити більше – не заборонено. Головне, щоб суми за першу і за другу половину місяця зійшлися з зарплатою за місяць.
Аванс виплачується завжди. Причина – вимога абз. 1 ст. 115 КЗпП, у якій чітко вказано, що зарплата виплачується “не рідше двох разів на місяць”. Навіть якщо працівник напише заяву на відмову від авансу – його невиплата буде незаконною.
Утримання з авансу. З авансу утримується ПДФО та військовий збір в обо’язковому порядку.
*- рекомендуємо інколи проводити сплату податків трошки більшу ніж фактично є, на декілька гривень або сотень в залежності від кількості працівників, щоб у випадку помилки у Вас на рахунку була переплата – це дозволить уникнути певних штрафних санкцій за «не сплату».
Детальніше розглянемо відомості
Відомість нарахування зарплатиВідомість — ключовий документ для нарахування зарплати, пов’язаних із нею нарахувань та утримань. Це зведення сум, нарахованих за окладом, премій, відпускних та лікарняних, інших виплат.
Офіційно затвердженої форми Відомості не існує. Можете розробити її самотужки. При цьому обов’язково зважайте на вимоги пункту 2 статті 9 Закону про бухоблік щодо обов’язкових реквізитів. Документ має містити:
- назву «Відомість із нарахування заробітної плати»;
- назву ФОП, від імені якого складаєте відомість;
- дату складання, в т. ч. період (місяць), якого стосується відомість;
зміст господарських операцій, тобто складові нарахованої зарплати, проведені утримання;
- одиницю виміру господарської операції — гривня з копійками;
посади осіб, відповідальних за проведення і правильність оформлення господарської операції. Як правило, це бухгалтер, головний бухгалтер, керівник. ФОП записує себе, а також може зазначити особу, яка веде для нього облік;
- особисті підписи та інші дані осіб, які брали участь у проведенні господарської операції.
- складові зарплати
Графи бланка Відомості мають розкривати зміст господарських операцій. Традиційне розташування граф: ліворуч — нарахування складових зарплати, праворуч — утримання із зарплати (зокрема, ПДФО, військовий збір, утримання за виконавчими листами).
Окрім прізвищ, імен, по батькові працівників доцільно включити графу з їх табельними номерами. Так зможете показати зв’язок Відомості із Табелем та уникнути збігів, якщо маєте працівників з однаковим ПІБ.
До нарахувань включайте:
- оплату згідно з окладом. Її обчислюйте на основі окладу пропорційно до кількості відпрацьованих днів за Табелем. Для розрахунку можете оформити окрему відомість-розрахунок оплати за окладом;
нараховані премії, надбавки тощо;
- відпускні. Їх розрахунок можна вести в окремій довідці-розрахунку;
виплати, що нараховують на основі середньої зарплати у випадках її збереження, наприклад, оплата днів відрядження. Їх також оформляють окремою довідкою-розрахунком;
- лікарняні та інші виплати коштом Фонду соціального страхування;
індексацію заробітної плати. Проводити її маєте обов’язково. Оскільки індексацію контролює Держпраці, ліпше покажіть ці нарахування окремо. Розрахунок також бажано вести у довідці-розрахунку чи відомості-розрахунку.
Варто також навести графу «Інше», куди заносити все, що не потрапило до переліченого, наприклад, виплати, передбачені у колективному договорі.
Отже, Відомість є зведеним первинним документом. До неї можна додавати як складові відомості-розрахунки, довідки-розрахунки тощо, якими оформлюєте відповідні нарахування — оклад за відпрацьованими днями, лікарняні, відпускні, індексацію, оплату днів відрядження тощо. Єдина вимога — наявність обов’язкових реквізитів, що передбачає Закон про бухоблік.
До утримань за окремими графами включайте:
- податок на доходи фізичних осіб (ПДФО);
- військовий збір (ВЗ);
- «Інше». Тут відображайте утримання на підставі судових рішень, аліменти, відшкодування матеріального збитку тощо.
Поширена практика, коли до розділу утримань у Відомості вносять суми виплаченого авансу (оплати першої частини місяця). Інший варіант — подати цю графу окремо.
Обов’язково включіть графу «До видачі». У ній відображайте різницю між нарахуваннями й утриманнями. Якщо Відомість містить графу «Аванс», включіть і графу «До видачі за другу половину місяця».
Розрахунково-платіжна відомість призначена, щоб ознайомити працівника з нарахованими йому виплатами і проведеними утриманнями. Інакше цей документ називають Розрахунковим листом із виплати зарплати. Офіційна його форма, затверджена Наказом № 489, доволі громіздка. Тож цілком можете розробити цю форму самотужки. Прямих заборон немає: навіть Держстат визнає, що ці форми розробили для статистичних спостережень, а не для того, щоб ними документально оформлювати господарські операції.
Функція Розрахункового листа із виплати зарплати суто інформативна
При кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці (Ст. 110 КЗпП) :
1. загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;
2. розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;
3. сума заробітної плати, що належить до виплати.
Вимоги ст. 110 КЗпП України не будуть порушені, якщо касир при виплаті заробітної плати запропонує розписатися за отриману працівником суму заробітної плати в відомості, в якій містяться дані про суму нарахованої заробітної плати, підстави і суми відрахувань за кожною підставою та належну до виплати суму заробітної плати. Працівник, який своїм підписом засвідчує одержання заробітної плати, повинен мати можливість ознайомитись з відповідними даними.
Тому, ми надамо зразок універсальної відомості, яка поєднує у собі функції розрахункової і платіжної.
Повідомлення власником працівника про заробітну плату повинне провадитися при кожній виплаті заробітної плати. Відповідно до ст. 115 КЗпП України аванс — це теж заробітна плата. Але розмір авансу визначається орієнтовно, а не на підставі документів про виконану роботу. І при виплаті авансу немає можливості повідомити працівникові будь-яку іншу інформацію, крім самої суми авансу.
Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Інформувати працівників про розмір нарахованої їм заробітної плати — обов’язок, а не право роботодавця. «Зарплатний» розрахунковий лист надається при кожній виплаті зарплати без додаткових заяв від працівника.
Чіткої форми (виду) повідомлення про розмір заробітної плати нормативно-правовими актами не встановлено. Як правило, на підприємстві працівнику при виплаті заробітної плати надається розрахунковий лист про дані щодо сум, які належать до виплати працівнику, та відрахувань з них.
Водночас законодавством не передбачено заборони у разі погодження працівника на надання йому інформації про розмір його заробітної плати на вказану ним електронну адресу.
Спосіб інформування про виплачену зарплату погоджується між роботодавцем і працівником. Оптимально було б, аби такий спосіб знайшов своє відображення в локальному документі роботодавця — колдоговорі/Положенні про оплату праці
Платіжна відомість на видачу зарплати
Типова форма П-7 не призначена для виплати зарплати (Наказ № 489). Це зведений регістр для оброблення даних під час складання форм статистичної звітності із зарплати.
Факт виплати зарплати працівникам підтверджують:
Відомість на виплату готівки — коли виплачують готівку (додаток 1 до Положення № 148);
Платіжна відомість, яку надають до банку для перерахування коштів працівникам, — якщо виплачують у безготівковій формі через банк.
Відомість на виплату готівки складає бухгалтер або інший уповноважений працівник. Основні правила виплати:
отримавши зарплату, працівник має розписатися. Так він підтверджує, що зарплату отримав. До графи «Примітки» вносять дані пред’явлених документів (серія та номер паспорта). Її заповнювати не обов’язково, крім випадків, коли кошти отримують за довіреністю;
якщо зарплату не видали, ставлять штамп «Депоновано» і складають реєстр депонованої зарплати;
на суму, яку фактично видали за відомістю, заповнюють видатковий касовий ордер і роблять запис у касовій книзі
Платіжну відомість для безготівкової виплати формують за допомогою програмного забезпечення і системою «Клієнт-Банк» передають до банку для зарахування коштів на поточні рахунки працівників. Цей файл підписують шляхом накладання кваліфікованого електронного підпису. Банк має поставити на відомості штамп із підписом — електронну печатку. Це й буде підтвердженням, що зарплату зарахували на рахунки працівників.